Архіви: Case History

Вивчення креслень, які Марчелло Гвідо готує для підходу до своїх робіт, є фундаментальним для розуміння його архітектури. Не стільки для того, щоб отримати просвітлення щодо складної просторовості, яку він створює, скільки для того, щоб зануритися в дух винахідницького процесу, який розкривають зображення: фасади, розрізи, плани згортаються один на інший, лінії малюнків вторгнутися в сусідній простір, підключити його та перетягнути у свій власний домен.

Злиття кількох абстрактних візуальних образів унеможливлює читання об’єкта, раптові стрибки масштабу роблять архітектурні деталі виділяючими в центрі макета, які на перший погляд здаються частинами величезних споруд. Лінії жорстоко маніпулюють, кольорове тло зникає, утворюючи небо, потім скляне вікно, нарешті основу набережної, яка неоднозначно зливається з фасадом будівлі, яку можна сприйняти здалеку. Висоти стають незалежними від будь-якого іншого малюнка, і, таким чином, вони віддзеркалюють себе, вони накладаються один на одного, вони забезпечують надлишок інформації. Видалення та стирання стають інструментами для дослідження форми.

Ті ж конструкції, до яких ці креслення є підготовчими, викликають це оскверняльне ставлення: будівлі руйнуються, створюючи стіни по діагоналях, так що навіть на технічних кресленнях плани та розрізи повинні насильно забруднювати один одного. Зрештою, саме Вазарі сказав: «Ескізи — це свого роду перший малюнок, який робиться для того, щоб знайти манеру пози та першу композицію твору; і вони робляться у формі плями, лише натяку. у нас в єдиному проекті всього», вираження «запалу архітектора», який вдається до цієї форми репрезентації, «щоб спокусити душу тим, що спадає на думку». Взято з «Складність серфінгу. Творчість Марчелло Гвідо ді Карлоса Вільягомеса

Деталі проекту: Museum Робота: 2002 – 2006

Керівник: Municipality of Bisignano

Проект: Архітектор Marcello Guido

Проект випливає з необхідності виставити старовинну шляхетну карету, передану муніципальній адміністрації Бізіньяно. Дуже маленька будівля стоїть позаду пізньоготичної церкви, на території, яку колись займав прилеглий монастирський комплекс, який випадково знесли в 1950-х роках для будівництва промислової автомийки. Інша частина площі, звільнена від промислових артефактів, зайнята деякими терасами, які утворюють невеликий театр під відкритим небом, але прикритий дерев’яним дахом. У центрі театру є скляна підлога, яка демонструє стародавню цистерну для збору води з куполоподібним склепінням; це було давно забуто, але було знайдено недоторканим під час розкопок під фундаменти. У проекті представлені деякі енергетичні заходи та акцент на сталість: немає прорізів на південь, щоб уникнути літнього перегріву внутрішніх приміщень через парниковий ефект, будівля є енергетично автономною та постачає електроенергію до мережі громадського освітлення; зелені насадження інтегровано в дизайн, а стару цистерну було перетворено на її первісне призначення для збору дощової води, яка зрошує клумби.

Проект і модель були представлені в Стамбулі під час конгресу МАУ 2006 року